Тимчасовий Судоустрій УНР

Тимчасовий Судоустрій УНР складався із:

− 12 Поділів (Поділ І. «Засади»; Поділ ІІ. «Про Народний Суд»; Поділ ІІІ. «Про Округові Суди»; Поділ ІV.«Про найвищий суд»; Поділ V. «Про Державну Прокуратуру»; Поділ VI. «Про Судових Слідчих»; Поділ VIІ. «Про кандидатів на судові посади»; Поділ VII. «Про Колєгії Адвокатів»; Поділ VIII. «Про Державний Нотаріят»; Поділ ІX. «Про судових виконавців»; Поділ Х. «Про Судових перекладачів»; Поділ ХІ[46]; Поділ ХІ. «Про Інститути Науково-Судової Експертизи»; Поділ ХІІ. «Про порядок дисциплінарної відповідальности персонального складу судових установ»);

− 20 Розділів (Розділ І.[47], Розділ ІІ «Про райони та камери Народнього Суду», Розділ ІІІ «Про порядок призначення, звільнення, переміщення, усунення й тимчасового відсторонення Народніх Суддів та про їх Секретарів», Розділ ІV «Про народніх засідателів й порядок закликання їх до виконання судових обов’язків», Розділ V «Про Трудові Сесії Народнього Суду», Розділ VІ «Про склад Округового Суду», Розділ VІІ «Про функції Голови, його Заступників і плєнуму Округового Суду», Розділ VІІІ «Про склад судових та розпорядчих засідань Округового Суду, про порядок виклику до Округового Суду народніх засідателів і про склад дисциплінарної колєгії Округового Суду», Розділ ІХ. «Про склад Найвищого Суду», Розділ Х. «Про Голову Найвищого Суду, Голів його Колєгій та Членів Найвищого Суду», Розділ ХІ. «Про Президію і пленарні засідання Суду», Розділ ХІІ. «Про Колєгії Найвищого Суду», Розділ ХІІІ[48], Розділ ХІV[49], Розділ ХІVІ.[50], Розділ ХV.[51], Розділ ХVІ.[52], Розділ ХVІІ.[53], Розділ ХVІІІ.[54], Розділ ХVІІІІ. «Про права осіб, що служать в судових установах, та порядок їх звільнення», Розділ ХІХ[55], Розділ ХХ[56];

− 188 артикулів;

− Додатку «Урочиста обіцянка».

Згідно цього проекту в республіці запроваджувалася три ланкова система судів, утворена із народних судів, округових судів, Найвищого суду (арт. І).

У наступному, артикулі 2, запроваджувалося створення спеціальних судів, діяльність яких мала урегульовуватися відповідним законодавством.

Таким чином, у цьому проекті судова система вибудовувалася за принципами ієрархічності, спеціалізації й територіальності; мали запрацювати загальні суди (розглядали цивільні й кримінальні справи), соціальні суди («Суди Праці»).

У артикулі 19 передбачалося, що «Територію та межі районів Народнього Суду установлює і змінює Округовий Суд, узглядюючи притім зауваження орґанів місцевого самоврядування, а затверджує Міністр Юстиції».

У артикулах 3-16 Поділу І «Засади» подається загальне описання організації та підсудності судів республіки, права представників адміністративної влади на оскарження судових рішень.

Наступними артикулами (19-94) описувалися компетенція та особливості організації й функціонування судів Республіки – Народного Суду, Округового Суду, Найвищого Суду; запроваджувалися вимоги до кандидатів на посади суддів, описувалися обмеження щодо осіб, котрі претендували на ці посади. Було визначено зміст і суб’єктів процедури призначення на посаду судді, його переміщення й звільнення.

При кожному судді запроваджувалася посада секретаря (див., наприклад, артикул 271, 272). Окремими артикулами врегульовувалася участь населення в здійсненні правосуддя у формі народних засідателів (арт. 28-44).

Спеціальними нормами (арт. 95-ІІ0) описувалися організація, функціонування й обов’язки прокуратури. Так Державній Прокуратурі доручалося (арт. 99):

«а/ здійснювати догляд від імени Держави за законністю чинностей усіх орґанів влади, господарчих установ, громадських та приватних організацій і приватніх осіб, порушуючи кримінальний переслід проти винних в ламанні законів і спротестовуючи законом встановленим порядком ті постанови, накази, обіжники та розпорядження, що ламають закони;

б/ безпосередньо доглядати і керувати діяльністю орґанів дізнання й слідства в царині викриття злочинів і виявлення винних, а також доглядати й наглядати за діяльністю орґанів Державної Поліції;

в/ наглядати за законністю й правильністю тримання вязнів під арештом;

г/ здійснювати всі функції прокурорського догляду, що їх передбачено відповідними артикулами КПК. і ЦПК.;

д/ здійснювати усі функції прокурорського догляду що до спеціяльних судів;

ж/ наглядати за виконанням вироків;

з/ наглядати за провадженням пенітенціарної політики й режиму в поправно-трудових установах».

При кожнім Округовім Суді запроваджувалися посади Судових Слідчих в найважливіших справах, а у випадках, що їх зазначено в К.П.К., Судові Слідчі в найважніших справах мали діяти на всій території У.Н.Р (арт. 120).

Для вчинення нотаріальних дій, під керівництвом Округових Судів утворювалися державні нотаріальні контори (арт. 142), а у місцевості, де їх не було утворено, нотаріальні функції делегувалися Народним Судам чи органам сільського самоврядування.

Виконання рішень, передбачених цивільним та кримінальним процесуальними кодексами покладалося на штатних судових виконавців при Округових Судах (арт. 152).

Передбачалися штатні й позаштатні перекладачі (арт. 157, 158).

Окремо врегульовувалися зміст та особливості проходження державної служби усіма без винятку особами, котрі працювали судових установах (керівництвом судів, суддями, прокурорами, судовими слідчими, нотаріусами, судовими виконавцями); для цих осіб запроваджувалися обмеження щодо зайняття посад в державних і громадських установах, дисциплінарна відповідальність (арт. 1622-16216, 173-188).

Виконання експертиз й досліджень (хімічних, фізико-хімічних, біологічних, фотографічних, досліджень особи, судово-медичних, кримінально-психологічних, психо-паталогічних) у судових справах покладалося на Інститути Науково-Судової Експертизи міст Києва, Харкова й Одеси (арт.арт. 12, 163)

Окремо до проекту Судоустрою Української Народної Республіки подаються Мотиви, поділені на «Загальні зауваження» та 188 постатейних (поартикульних) коментарів. У «Загальних зауваженнях», зокрема, зазначається, що «Чинне на Україні Положення про судоустрій У.С.Р.Р. в багатьох відношеннях не відповідає засадам нормальної організації органів судової влади, що її впроваджено в усіх культурних країнах. Проте про негайне знесення його після упаду совітської влади не можна і говорити, з огляду на цілу низку труднощів і економічного, і технічного характеру, які на перших порах Уряд У.Н.Р., можливо, і не в силі був би подолати, якщо-б відразу приступив до корінної судової реформи. До часу, коли прийде можливість переведення такої реформи, доведеться заховати існуючий судоустрій, звичайно, пристосувавши його до держано-суспільного устрію У.Н.Р.».

Основу Закону про суди в адміністративних справах «… взято з мотивів, поданих в загальній доповіді про адміністративну юстицію, закон Тимчасового Російського Уряду з 30.V.1917 р. /"Положеніе о судах по административным делам". "Вестник Временнаго Правительства". И.75 / 121 /, 9-22 іюня, 1917 года.

Де що в цьому "Положенні" змінено, де що до нього додано. Підставою для таких доповнень і змін були: І/ Пруський закон з 30.VІІ.1883 про загальне місцеве управління, який містить в собі правила адміністративного судочинства, 2/ проект устрію адміністративної юстиції Д-ра Ю.С.Лянгрода /"Kontrola ałministracji" Warszawa-Krakow 1929/ та 3/ висновки і узагальнення судово-адміністративної практики держав Західньої Європи».

Закон про суди в адміністративних справах утворений із:

− 128 артикулів;

‑ 8 Розділів (І. Підсудність, 2. Представництво на Суді, 3. Позов, 4. Рух справи до її розгляду, 5. Розгляд справи, 6. Вироки суду, 7. Судові накази, 8. Судочинство в справах кримінально-адміністративних);

− 5 Поділів (І. Адміністративні Суди, ІІ. Судочинство, ІІІ. Оскарження та перегляд вироків, IV. Судові витрати, V. Виконання вироків Адміністратвиних Судів);

У зошиті після Закону про суди в адміністративних справах вміщені:

− Загальна доповідь з адміністративної юстиції;

− 128 постатейних (поартикульних) Мотивів до окремих артикулів проекту закону про Суди в адміністративних справах.

У артикулі І Проекту Закону про суди в адміністративних справах визначено, що «Влада судова в справах адміністративних належить: Адміністративним Відділам Округових Судів та Адміністративним Колегіям Найвищого Суду».

Хоча документ й мав назву «Закон про суди в адміністративних справах», але він був не чим іншим як досконалим на той час процесуальним кодексом, у якому описувалася послідовність й особливості здійснення адміністративного судочинства. Ідеологія цього Закону, його зміст, особливості викладу норм, інститутів, стадій − дуже подібні до змісту чинного Кодексу адміністративного судочинства України 2005 року...

Отже, Український народ ще у 20-30 роках ХХ століття, крім одних із перших у світі Конституції й Адміністративного кодексу, мав повноцінний Кодекс судочинства в адміністративних справах.

Після ознайомлення зі змістом «Закону», Загальної доповіді й Мотивів до Закону очевидним стає прагнення його розробників до реалізації прогресивних європейських ідей спеціалізованого судового захисту прав людини від сваволі влади. Викликає приємний подив і захоплення суттєва подібність положень проекту Закону про суди в адміністративних справах до сучасного Кодексу адміністративного судочинства України.

Проектом Закону про суди в адміністративних справах передбачалося, що адміністративне судочинство мали здійснювати адміністративні відділи (колегії, палати) округових судів та адміністративні колегії Найвищого Суду (арт.арт. І-3). Бачимо, що система адміністративних судів мала бути дволанкова.

Подібно до сучасного Кодексу адміністративного судочинства України, у арт. І0 проекту Закону про суди в адміністративних справах закріплено критерії адміністративної юрисдикції. Передбачалося, що будь-яка фізична або юридична особа могла подати адміністративний позов до суду, якщо її або чужі права і інтереси, «порушені або загрожені постановою, розпорядженням, чином /взагалі будь яким актом/, нечинністю, занедбанням чи захованням, як органів державного управління, так і самоврядування».

Для порівняння звернімо увагу на схожість цих приписів положенням ч.ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, де сказано, що «Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень»[57].

Суперечки про адміністративну юрисдикцію мали розв’язуватися Касаційно-Адміністративною Колегією Найвищого Суду або Загальне Зібрання Касаційних Колегій Найвищого Суду (арт.арт. 27, 31).

У наступних артикулах проекту Закону про суди в адміністративних справах міститься чимало й інших подібних до сьогоднішнього адміністративно-процесуального законодавства, положень. Так передбачався адміністративний позов суб’єкта владних повноважень; правом звертатися до адміністративного суду був наділений прокурор; були можливими позови про відшкодування шкоди, завданої суб’єктом владних повноважень (арт.арт. І0-І3, 20, 22).

Крім сторін адміністративної справи в суді – фізичної, юридичної особи, представника публічної влади, допускалася участь третіх осіб (арт.арт. І6-І9), процесуальних представників (арт.арт. 32, 33).

Предметно описувалися строки подання, зміст і форма адміністративного позову, особливості його подання і наслідки, забезпечення адміністративного позову (арт.арт. 34-52). Цікаво звернути увагу, що позов міг подаватися як у письмовій так і усній («словесній») формі, особисто позивачем, його представником або надіслана поштою (арт.арт. 38, 39).

Окрема увага приділялася розгляду та вирішенню адміністративної справи по суті (арт.арт. 55-78): розподіл адміністративних позовів, надсилання повісток, копій позовної заяви, письмові заперечення, відкриття провадження в адміністративній справі та призначення дня засідання, процедура встановлення істини у справі, ознайомлення зі справою.

Наприклад, закріплювалося правило послідовності процесу: «Після з’ясовання справи доповідачем дають свої пояснення сторони і їх представники» (арт. 72).

Окремі розділи присвячувалися рішенням (вирокам й судовим наказам) адміністративних судів, а саме: їх видам, процедурі й підставам ухвалення, змісту, строкам надсилання (арт.арт. 79-93).

Розділ 8. Судочинство в справах кримінально-адміністративних присвячувався оскарженню постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Положення арт.арт. 94-І00 цього розділу щодо оскарження постанови органу управління про покарання за предметом оскарження дуже подібне до положень ст. 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України «Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності»[58].

Забезпечення законності й обґрунтованості ухвалених адміністративними судами рішень гарантувалося інститутом оскарження та перегляду вироків (арт.арт. І0І-ІІ7).

У арт.арт. ІІ8-123 та 124-8 описувалися зміст й особливості визначення судових витрат й виконання рішень (вироків) адміністративних судів.

Особливої уваги заслуговують поміщені після проекту Закону про суди в адміністративних справах Загальна доповідь з адміністративної юстиції й Мотиви до окремих артикулів проекту закону.

У Загальній доповіді з адміністративної юстиції дано оцінку підставам, сутності й формам адміністративної юстиції різних країн світу, її роль в суспільстві і державі.

У змісті Загальної доповіді використано здобутки науки про право і державу, адміністративного (поліцейського) права, вчення про адміністративну юстицію, цивільний процес. Чимало міститься посилань на праці вітчизняних і закордонних науковців-правників, таких як Є.В. Тарановскій, Монтескьє, Аншютц, Б.А Кістяківський, Дайсі, Франквіль, Криспі (Крипсі), Шталь, Гнейст, В. Кобалевський. А. Маліцький, А.І. Єлістратов, Ю.С. Лянгрод, П. Христюк, О. Ейхельман, Вахінгер, Васьковський). Використано досвід країн світу – Німеччини, Австрії, Англії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Іспанії, Португалії, Угорщина, Чехословаччина, Польщі, Росії, Югославії, Фінляндії, Литви, Бельгії, Голандії, Греції, Швейцарії.

На прикладі цих документів, виготовлених представниками Української Народної Республіки, спостерігається природне, логічне й таке необхідне для суспільства й держави поєднання трьох галузей правничої діяльності – наукового пошуку, законотворчості й правозастосування. На відміну від демократичної України, в Україні радянській повноцінного втілення й реалізації правничої діяльності, зокрема, у царині адміністративного права й процесу – зрештою не відбулося…..

На наступних сторінках Загальній доповіді з адміністративної юстиції відкривається ідеологічне призначення усіх трьох документів, яким виказуються наміри представників Української Народної Республіки у вигнанні.

«З кінцем російської окупації перед Україною повстане питання впровадження в своє державне і громадське життя правного ладу. Треба сподіватися, що українська правотворча думка в цьому відношенні піде за прикладом Заходу і стане перед необхідністю організації адміністративної юстиції, як єдиної правдивої гарантії цього ладу».

«Натурально виникає питання, а коли ж саме адміністративну юстицію впровадити? Тоді, коли переорганізуватимуться загально-судові органи У.С.Р.Р. в суди У.Н.Р. За це промовляє не тільки технично-організаційна зручність.

Населення, змучене сваволею і беззаконністю большевицького режиму, прагне правного ладу, і тому треба цей лад дати як найскорше, залишати, хоч би й тимчасово існуючу систему гарантій і закономірности управління не можливо, бо ця система, по перше, досить складна і путана, а по друге, і вона пересякнута клясовим принципом. Упадок же пануючого режиму цей принціп скасовує, а це потягне за собою скасовання одних і переформовання других інституцій, побудованих хоч би навіть і частково на ньому. Крім того, коли б навіть можна було існуючу систему гарантій закономірности управління хоч частково заховати, то все одно це напевно не далоб корисних наслідків. Населення так скоро не позбулося б того недовірря до випробованих за большевиків шляхів шукання правди, і оборони своїх прав і інтересів, що так часто і обідно заводили його. Це недовірря було б ще більше, коли б на цьому шляху воно стрінуло і знайомі постаті, а цього не уникнути, раз приймається принціп заховання большевицького апарату. Треба вказати населенню нові двері, і треба, щоб за ними воно знайшло инших людей».

Професор кафедри адміністративного права

юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

д.ю.н., професор

Бевзенко В.М.

Професор кафедри історії права та держави

юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

д.ю.н., професор

Захарченко П.П.

<< | >>
Источник: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.. Адміністративне право і процес УНР в екзилі: невідома правнича спадщина України / Укладачі: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.; За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гриценка І.С. – К.: Дакор,2015. – 402 с.. 2015

Еще по теме Тимчасовий Судоустрій УНР:

  1. ТИМЧАСОВА ІНСТРУКЦІЯ ГЕНЕРАЛЬНОМУ СЕКРЕТАРІАТОВІ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ НА УКРАЇНІ**
  2. ЧАСТИНА І. ПРОЕКТ ТИМЧАСОВОГО СУДОУСТРОЮ. 1931
  3. СУДОУСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ. ЧАСТИНА ІІ. МОТИВИ ДО ПРОЕКТУ 1931
  4. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ (Статут про державний устрій, права і вільності УНР)*
  5. Центральна Рада та її діяльність. Утворення УНР
  6. Судоустрій
  7. Судоустрій
  8. Особливості державотворення в Україні періоду Дирєкторії УНР
  9. Судоустрій в українських губерніях Російської імперії початку XiX ст.
  10. Судоустрій феодальних держав
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -