5. Розгляд справи.

Арт. 69.

Діяльність Суду, як і всякого иншого органу державної влади, може відбуватися або в більшій чи меншій таємниці від суспільства, або більш чи менш прилюдно. Прилюдність /Volksoffentlichkeit/ розгляду Судом справ є одною з головних засад сучасного судочинства не тільки Цивільних і Кримінальних, а й Адміністративних Судів.

Для правильного виконання Судом своїх завдань прилюдність його засідань має величезне значіння. Насамперед, вона дає можливість суспільству контролювати діяльність Суддів і змушує їх бути більш пильними і уважними до своїх обовязків. "Прилюдність – це віжки для пристрастей і уздечка для поганих Суддів" /Ayrault за проф. Васьковським "Учебник гражданского процесса". Москва. 1917 г. ст. 116/. По друге ж, вона зменшує можливість виникнення підозрінь проти Суддів в несправедливості, які пишно розквітають,колидіяльність Суду і причетних до справ осіб заховується в таємниці, що так сприяє розвитку хабарництва, підкупу Суддів і свідків, зволіканню справи і т.п. По третє, прилюдність позитивно впливає на причетних до справи осіб, їх повірених, свідків, експертів, змушуючи їх до сумлінного виконання своїх обовязків і обережности та совістности в виборі засобів і форм оборони своїх і доручених їм інтересів. Нарешті ж, і це саме головне для Суда Адміністративного, прилюдність судочинства виховує в людності свідомість не тільки своїх публічних прав, а й обовязків і почуття громадянина. Рівень правного почуття суспільства підноситься, воно знайомиться з публічним правом в його практичному здійсненні і привчається шанувати обєктивннй правний лад.

Але засада прилюдности може здійснюватися лише відносно судових засідань і не поширюється на процесуальну чинність Суду по-за ними. Остання для тієї цілі, для якої впроваджується прилюдність, не тільки не потрібна, а часом може бути і просто шкідлива. Наприклад, відвідування особами, непричетними до справи,канцелярії Суду і ознайомлення з актами справи, з одного боку, тільки обтяжувало б канцелярію, а з другого, могло б загрожувати цілості і порядку переховання цих актів, а між тим про зміст їх ці особи можуть довідатися в судовому засіданні, де їх буде зачитано.

Цю засаду прилюдности і впроваджує цей артикул в редакції артикулу 49 закону 30.V.1917 р. В пруських адміністративно-процесуальних правилах йому відповідає перший уступ арт. 72, а в дореволюційному російському цивільно-процесуальному кодексі – арт. 324.

Арт. 70.

Засада прилюдности засідань не є абсолютною: в певних випадках вона зазнає обмежень, і справи розглядаються неприлюдно. Як установило вже це життя, підставою для таких винятків можуть бути міркування необхідности пошани до релігійного сумління людности, заховання громадського ладу і охорона моралі.Тому коли в справі є такі моменти, прилюдне оголошення і обговорення котрих може бути шкідливе для релігії, громадського ладу чи моралі, то Суд може ухвалити неприлюдність засідання, оголошуючи в кожному разі цю ухвалу прилюдно.

Це правило, що складає перший уступ цього артикулу, запозичено з закону 30.V.1917 р. /арт. 50/. Знайоме воно також і дореволюційному російському цивільно-процесуальному кодексу /арт. 325/. Ідея такого обмеження відома і пруським адміністративно-процесуальним правилам /другий уступ арт. 72/.

Але в справах, що їх розглядають Суди Адміністративні, можуть бути ще і инші моменти, які теж можуть вимагати неприлюдного розгляду справ. Це, так звана, комерційна і скарбова таємниця. В цілях охорони її, Суд, з власної ініціятиви чи на прохання зацікавленої в тому сторони, може ухвалити неприлюдність розгляду справподаткових і карно-скарбових, в яких як раз саме може ходити про цю таємницю. Така ухвала Суду оскарженню не підлягає.

Правило цього уступу запозичено з проєкту адміністративно-процесуального кодексу Д-ра Лянгрода /Там же ст. 283/.

Арт. 71-72.

Як звичайно, розгляд справи починається доповіддю її Членом Суду – доповідачем. В якій формі ця доповідь мусить робитися – доцільніше це не визначати, залишивши вільнуруку судовій практиці, бо в залежності від властивостей тієї чи иншої справи в одному випадку потрібна буде словесна доповідь, в другомучитання завчасно складеної писаної доповіді, а в третьому може бути комбінація першого і другого способу її, що вважається найліпшою формою доповіді.

Після доповіді справи дають свої пояснення сторони та їх повірені.

Подібні правила є в законі 30.V.1917 р. /арт. 51-52/ і в дореволюційному російському цивільно-процесуальному кодексі /арт. 327-329/.

Арт. 73.

Сторони за силою засади диспозітивности можуть явитися на засідання Суду особисто або в особі своїх, повірених чи разом з ними, а можуть і зовсім неявитися ні особисто, ні в особі своїх повірених. Це не зупиняє розгляду справи, і Суд, якщо матиме всінеобхідні для того данні, може справу вирішити і в відсутності сторін. Але як і в Суді Цивільному, Суд може зажадати зявлення ____ позивача особисто чи через повіреного, коли прийде до висновку, що та чи инша обставина вимагає його пояснення. Це звичайно трапляється найчастіше тоді, коли приходить до перевірки доказів. Надсилаючи позивачу вимогу зявлення його на засідання, Суд мусить зазначити, які саме обставини вимагаютьпояснень позивача; це необхідно для того, щоби дати останньому можливість завчасно приготовитися до пояснень, зібрати матеріял, що міг би ці пояснення підтвердити і скріпити і т.и.

Якщо позивач не виконає вимоги Суду і не зявиться на його засідання, то Суд може закрити справу, присудивши з нього на користь запізваної сторони судові витрати.Такого кінця справи не може усунути прохання позивача вирішити справу в його відсутності, як це буває в процесі цивільному, бо неявившись на засідання і не подавши необхідних пояснень, він сампозбавляє Суд належниихданних для вирішення її.

Але коли запізвана сторона проситиме про розгляд справи по суті, то Суд мусить вирішити її чи на підставі тільки тих даних, які матимуться вжев справі, чи ще й тих, які він сам може зібрати з власної ініціятиви. Не може бути закрита справа також тоді, коли розгляду її жадатимуть Прокуратура або третя особа, хоч би запізвана сторона і просила про закриття її.

Артикул цей в своїй основі запозичено з закону 30.V.1917 р. /арт. 53/. Знає це правило і дореволюційний російський цивільно-процесуальний кодекс.

Арт. 74.

Останніми часами в цивільному процесі, де так широко впроваджено засади диспозитивности і змагальности, помічається нахил до певного обмеження цих засад і поширення натомісць засади судєйського керовництва і ініціятиви, не зважаючи на певний, так би мовити, сувернітет особистости в царині приватних прав. Тим паче ще більше підстав для розширення меж самодіяльности і ініціятиви Суду впроцесі адміністративнім з огляду напублічний характер адміністративних спорів. Тут не тільки сторони, а й Суд зацікавлені в належному зясованні справи, і тому засада цивільного процесу: "Суд ні в якому разі сам не збірає доказів чи довідок, а базує рішення виключно на доказах що їх подали позовники" /арт. 367 дореволюційного російського цивільно-процесуального кодексу/ мусить бути відкинута /Не зважаючи на таку категоричну формуліровку, Суд все ж таки мав право де що з власної ініціятиви робити вцарині зібрання доказів: призначати експертизи, огляди, вимагати від сторін пояснень, вказувати їм на недостачу доказів наведених ними обставин, що мають істотне значіння для справи/, і натомість впровадженакомбінація принципів змагального/Verhandlungsmaxime/ іінквізіційного /Unfersuchungs,– Inquisitions – maxime/ Нічим не стісняючи сторін в зібрані доказів, навпаки допомагаючи їм, він і сам збірає їх, доповнюючи таким чином їх вільний почин /freierParteibetrieb/ своїм офіційним почином /Officialbetrieb/ з обовязку /ех officio/. Але в цій своїй діяльності Суд не звязаний засадою диспозітивности. Не тільки не питаючися згоди сторін, а навіть в супереч їх волі, він може подбати про зафіксовання і долучення до справи того чи иншого доказу. Таке обмеження принціпу диспозітивности випливає з присутности в кожному адміністративному спорі публічно-правного елементу. Інтересами охорони обєктивного правного ладу, який зачіплюється кожним адміністративним позовом, ніхто не може на власний розсуд розпоряджатися.

Це право Судаз власної ініціятиви виясняти справу та збірати докази і зафіксовується цим артикулом, що його запозичається з закону 30.V.1917 р./арт. 54/.

Арт. 75.

Перевірка доказів мусить відбуватися на загальних підставах, тоб-то на тих же самих, що і в процесі цивільному. Ці технічно-методологічні правила, випробовані практикою в процесі цивільному, цілком надаються до зуживання їх і в процесі адміністративному. Суд може перевіряти не тільки ті докази, які заперечені сторонами, а й ті, які, на його власну думку,треба перевірити. Це його право випливає з обовязку кожний поданий доказ належно зважити і оцінити.

Правило це запозичене з закону 30.V.1917 р. /арт. 55/.

Арт. 76.

Коли в стадії зібрання доказів і перевірки їх трапиться так, що треба І/ вчинити допит свідків, котрімешкають по за містом, де знаходиться Адміністративний Суд, і котрих з будь яких законних причин не можна викликати назасідання Суду, а також 2/ перевести огляд на місці теж поза містом знаходження Суду, то Адміністративний Відділ Округового Суду може доручити зробити це Делегованому Члену або Народньому Судді там,де немає близько Делегованого Члена, а Судово-АдміністративнаКолегія Найвищого Суду – цим Суддям або Адміністративному Відділові Округового Суду.

Це – звичайне технічно-процесуальне правило.

Арт. 77.

Але не всі роди доказів, знайомі процесу цивільному, можуть бути впроваджені в процес адміністративний. Присяга, до якої з застереженням ставиться і процес цивільний, і яка базується на довіррі однієї сторони до релігійности і добросовістности другої, не може мати місця там, де однією з сторін є особа правна, aбoпредставник інтересів публічних.А в адміністративному процесі якраз майже виключно запізваною стороною є особа правна; коли ж і фізична, то урядова, котру не слід наражати на небезпеку сумнівів, що до її добросовістности.

Артикул цей запозичено з закону 30.V.1917 р./арт. 56/.

Арт. 78.

Другий вид доказів – признання – не може мати в процесі адміністративному того значіння, яке воно має в процесі цивільному. В останньому на підставі засад диспозітивности і змагальности воноє безперечним. Суд не має права сумніватися в його правдивості, перевіряти й відкидати йоготому, що воно не в згоді з иншими обставинами справи. В адміністративному ж процесі, де сторони не мають такої свободи розпорядження своїми правами і засобами їх оборони, а Суд – не тільки безсторонній арбітр в спорі, а й активний оборонець неодмінного елементу кожного адміністративного спору – публічного інтересу, признання не може прийматися абсолютно безумовно. Для Суда воно не є обовязковим, і він мусить його розцінювати на загальних підставах.

Це правило теж запозичено з закону 30.V.1917 р./арт. 57/.

<< | >>
Источник: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.. Адміністративне право і процес УНР в екзилі: невідома правнича спадщина України / Укладачі: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.; За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гриценка І.С. – К.: Дакор,2015. – 402 с.. 2015

Еще по теме 5. Розгляд справи.:

  1. 79. Підготовка апеляційного розгляду справи. Процесуальний порядок та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
  2. Якщо апеляційний суд скасував рішення районного суду та направив справу на новий судовий розгляд, а при подачі касаційної скарги Верховний Суд України витребував справу, то який порядок направлення справи? Чи слід зупиняти провадження у справі? Хто в цьому випадку буде винним за порушення строків розгляду справи, якщо зупинити провадження у справі не можна?
  3. 85. Підготовка справ та їх попередній розгляд судом касаційної інстанції. Процесуальний порядок і межі розгляду справи в суді касаційної інстанції.
  4. Статтею 191 ЦП К надано суду право відкласти розгляд справи або оголосити перерву в її розгляді. Зокрема, відкласти розгляд справи суд може у випадках, встановлених цим Кодексом. Що це за випадки та яка різниця, між відкладенням та перервою?
  5. § 3. ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО РОЗГЛЯДУ В СУДІ касаційної інстанції та її розгляд
  6. 4. Оформлення кримінальних справ у стадії попереднього розгляду справ
  7. Стаття 227. Підстави для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд
  8. Які процесуальні особливості розгляду справ про усиновлення? Чи передбачена законом участь прокурора при розгляді цієї справи?
  9. Стаття 318. Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи
  10. Стаття 348. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи
  11. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи