3. Позов.

Арт. 34.

Сваволі, що до часу вчинення адміністративного позову, бути не може. Тут, як і в справах цивільних, мусить бути визначений певний реченець. Але з огляду на публічний характер адміністративних спорів, що вимагає більш швидкого і безпосереднього правного ефекту, реченець цей мусить бути значно коротчий. Закон Тимчасов. Російського Уряду 30.V.1917 р. /арт. 18/ визначає один місяць. Але це замалий реченець на місцеві умови, і тому уявляється більш доцільним, ідучи за прикладом Австрії і Польші /арт. 10 закону 3.VІІІ.1922 р. про Найвищий Адміністративний Трибунал/ збільшити його до двох місяців.

Що до дати, від якої треба цей реченець рахувати, то,якщо позов викликано постановою чи розпорядженням, він рахується від дня оголошення чи загального, коли таке було, чи індивідуального: особисто позивачу; коли ж оголошувати їх ні в той, ні в другий спосіб було непотрібно, то від того дня, як вони стали відомі позивачу. Цеж останнє правило мусить бутипристосовано й до випадків позовів, викликаних чином чи бездіяльністю, захованням або занехаянням.

Для позовів, викликаних повільністю, жадних реченців визначити не можна. Але тут повстає питання: зволікання протягом якого часу дає право на такий позов? В суті речі дати якусь одну загальну норму неможливо. Отже Судові доведеться розвязувати це питання в кожному конкретному випадку, беручи під увагу всі обставини і особливости справи.

Арт. 35.

Визначати якийсь инший реченець для вчинення позову про відшкодовання на винні органи управління, коли вчиняєтьсяйого одного, ніж зазначений в попередньому артикулі, нема рації.Коли ж вчинається такий позов на державний скарб чи орган самоврядування на підставі засади солідарної відповідальности, то тут мусить бути загальний реченець, визначений в законах цивільних. Ріжниця ця робиться не тільки в інтересах запізваного, як то вже було зясовано вище, а й позивача. Чим ближче момент вчинення позову на винний орган до моменту заподіяння шкоди, тим більше шансів на стягнення присудженого відшкодовання, які при більшому реченці можуть зменшитися в залежности від можливого звільнення винної урядової особи з служби, її смерти і т.и. Що ж до державного скарбу і органів самоврядування, то тут реченець для вчинення позову про відшкодовання чи первісного чирегресивного може бути і загальний; в даному разі підстав для винятку нема.

Арт. 36.

В цілях усунення зволікання справ впроваджується правило,що позови вчинаються безпосереднє в належному Адміністративному Суді.Инший порядок вчинення їх,а саме через запізвану установу чи орган управління в тих випадках, коли Суд,не викликаючи сторін, залишає прохання без розгляду /арт. 51/,завдавав би цим органам зайвий клопіт: складати непотрібне, але обовязкове пояснення, надсилати його разом з позовною заявою до Суду і т.и.

Инша річ протести Прокуратури. Тут якраз в цілях прискорення руху справ слід скеровувати їх через належні органи управління. Надіслання ними до Суду цих протестів з своїми поясненнями часто даватиме останньому можливість відразу призначити справу на розгляд. Тільки для того, щоб орган управління не зволікав зі складенням свого пояснення на протест Прокуратури і надісланням його до Суду, слід визначити для цього певний реченець. Двох тижнів від дня вступу протесту буде цілком досить для цього. Правило це впроваджується за прикладом Закону Тимчасов. Російського Уряду про Суди в адміністративних справах 30.V.1917 р./арт. 19/.

Арт. 37.

Позовна заява в адміністративному процесі мусить задовольняти майже всім тим вимогам, що й у процесі цивільному. Вона мусить точновизначати сторони позову, а також зміст, предмет і основи його для того, щоб Суд міг зміркувати, чи має він до діла з цілком новим спором, чи з повторенням старого, остаточно вже розвязанного раніше, або такого, який хоч ще не розвязаний, але знаходиться на розгляді того ж самого або иншого Суду,тоб то має до діла з таким спором, якого розглядати не можна.

Вимоги ці задовольняюче зформульовані в арт. 20 закону Тимчасов. Російського Уряду 30.V.1917 р.,і цей артикул і можна засвоїти в основі. Треба лише доповнити його вимогою зазначення адреси запізваного, за якою установлюється місцева підсудність, та постанови, розпорядження, чину чи недіяльности, занедбання чи заховання, що викликали позов, а також дня, коли вони стали відомі позивачу. Це необхідно, з одного боку, для належної індивідуалізації позову, про що тільки щоговорилося, а з другого, для зясовання, чи в межах встановленої давности вчинено позов, і в негативному випадку залишення його без розгляду на початку судочинства /арт. 5І/. Крім того, слід виділити в окремий пункт зазначення адреси позивача, що має цілком самостійне значіння.

Арт. 38.

В цілях полегшення малописьменним і неписьменним вчинення позову, слід встановити, що в Адміністративному Відділі Округового Суду і у Делегованого його Члена позов можна вчинити і словесно з тим, що черговий Член Суду в Адміністративному Відділі або Делегований Член його записують такий позов до протоколу, дотримуючися загальних правил складення протоколу, тоб-то записане перечитується позивачу, що зазначається в протоколі, і ним підписується.

Проте право вчинати позов словесно не може бути необмеженим.В справах важливих і складних, щоб усунути можливі на Суддів нарікання, що вони не вірно записали позов до протоколу і не правильно його сформулювали, краще вимагати вчинення позову в писаній формі. При чім це зручніше зробити шляхом переліку тих справ, в яких можна вчинати позов на письмі, поклавши обовязок складення такого переліку на Міністра Юстиції, а не на самий Адміністративний Суд, щоб усунути можливість закидів, що він навмисно, щоб не завдавати собі зайвої праці, дуже обмежує перелік справ, в яких можна вчинати позов словесно. Правда, можна сказати, що Суди посідали б більше даних для Складення такого переліку, але Міністр Юстиції теж матиме можливість взяти під увагу ці данні, запитавши попередньо думку Судів.

Арт. 39.

Засада приступности Суду для людности вимагає полегшенняспособів подавання позовної заяви. Тому цей артикул дає позивачу право не тільки безпосереднє і самому це робити, а й через почту, або уповноваженого з зазначенням уповноваження в позовній заяві. Це уповноваження не дає права провадити справу в Суді, обсяг його обмежується лише поданням позовної заяви. Це загально-процесуальна норма, мається вона і в законі 30.V.1917 р. /арт. 22/.

Арт. 40.

Цей артикул є теж загально-процесуальною нормою, що її теж знає закон 30.V.1917 р. /арт. 23/. Але, засвоюючи її в редакції цього останнього закону, необхідно змінити п. 5. В російській редакції цей артикул вимагає подання разом з позовною заявою копії її і додатків до неї в двох примірниках. Таку редакцію не можна визнати задовольняючою. Запізваних може бути де-кілько. Отже копії мусять бути для кожного з них. Мусять вони бути і для Прокурора, а також для третьої особи, якщо в заяві є вимога притягнення її.

Арт. 4І.

Правило цього артикулу теж є загально-процесуальною нормою технічного характеру, яку запозичається з того ж закону 30.V.1917 р. /арт. 24/. Відмінним є лише уступ четвертий, що має ціллю дати можливість Судові проявити власну ініціятиву в зібранні доказів і зясуванні справи, на що не має права в такій мірі Суд Цивільний.

Арт. 42.

Всі розпорядження з приводу позовних заяв мусять походити від Суду, а не від канцелярії. Коли позов вчинається у Делегованого Члена Адміністративного Відділу Округового Суду – Судді одноособового, тоді річ зрозуміла, він видає ці розпорядження. Коли ж він вчинається в Адміністративному Відділі Округового Суду, або в Судово-Адміністративній Колегії Найвищого Суду, тоді виникає питання: який саме Суддя тут мусить це робити? Ідучи за прикладом дореволюційного російського процесуального кодексу /арт. 265/ і закону 30.V.1917 р. /арт. 25/, найкраще це покласти в Округовому Суді на Заступника Голови Суду, головуючого в Адміністративному Відділі, а в Найвищому Суді на Голову Судово-Адміністративної Колегії. Такий порядок гарантує єдність практики і швидкість руху позовної заяви в першій стадії процесу.

Арт. 43.

Позовна заява може бути написана з такими дефектами, що її не можна вважати за той судовий папір, вступ якого до Суду розпочинає позов зо всима важливими матеріяльно і процесуально-правними наслідками цього моменту. Такі дефекти має позовна заява, коли не відповідає вимогам, що їх перелічено в п.п. 1,3,4,5,7 і 8 артикулу 37. Вимоги ці остільки важливі, що незадоволення хоч би однієїз них тягне за собою неприйняття позовної заяви і повернення її позивачу. Такі ж самі наслідки викликає відсутність при позовній заяві довіренності, як що вона складається на підставі її. Розпорядження про повернення позовної заяви робить Делегований Член Адміністративного Відділу Округового Суду, Головуючий в цьому ВідділіЗаступник Голови Суду або Голова Судово-Адміністративної Колегії Найвищого Суду за належністю.

Позовна заява, що її повернуто, вважається за таку, яка зовсім не складалася, і тому позовного задавнювання вона не перериває. В межах давности позивач може вдруге вчинити той же самий позов. Але для того він мусить докладно знати причини повернення. Тому уступ другий цього артикулу встановлює правило, що, коли повертається писана позовна заява, то причини повернення пояснюються на письмі. В тому ж випадку, коли позовна заява складалася словесно, позивачу на його бажання видається посвідка з поясненям причин неприйняття її /третій уступ артикулу/. Правило це знайоме і цивільним процесуальним кодексам. Подана редакція запозичена з закону 30.V.1917 р. /арт. 26/.

Арт. 44.

Звичайно, що як нема презумції непомильности вироку Суду, то тим паче не може бути такої презумції, що до попередніх розпоряджень Головуючих в Адміністративних Судах і Делегованих Членів Округових Судів з приводу подання позовноїзаяви. Тому розпорядження про повернення позовної заяви може бути оскарженедовищої інстанції за належністю. На зложення цієї скарги досить двох тижневого реченця. Правило цього артикулу теж загально-процесуальне, а запозичене з того ж закону 30.V.1917 р. /арт. 27/.

Арт. 45-46.

Крім вище вказаних важливих дефектів позовної заяви,які тягнуть за собою безпосереднє повернення її, можуть бутьменш важливі дефекти, які не перешкоджають прийняттю /позов вважаєтьсявчиненим і давність перерваною/ заяви, алише припиняють дальший рух процесу до часу, коли їх буде усунуто. На це усунення позивачу дасться 7 денний реченець з поверстовим, про щойого повідомляється з докладним зазначенням, що саме він мусить зробити. Коли ж протягом семи день зазначені дефекти позовної заяви позивач не усуне, вона повертається йому. Це повернення має такі наслідки: давність вважається неперерваною, і розпочати справу знову можна лише зложенням нової позовної заяви.

В випадку ж, коли в позовній заяві не зазначено місця замешкання позивача, вимога Суду, усунути дефекти позовної заяви оголошується шляхом вивішення оголошення про це в почекальні Суду протягом одного місяця. Якщо до упливу цього реченця позивач не зявиться і тим виявить недбальство в власній справі, то, щоб не засмічувати діловодство Суду справами без руху, таку позовну заяву слід вважати за повернену зо всима випливаючими з цього наслідками, переховуючи її в канцелярії Суду, поки не зявиться і не забере її позивач, або не надійде час передачіїї до архиву.

Зміст цих артикулів теж є загально-процесуальною нормою, і формуліровка їх в арт. 45 і першому уступі46 запозичена з закону 30.V.1917 р. /арт. 28 і 29/. Другий же уступ хоча теж запозичений відтіль-же/арт. 29/, але де в чому змінений за вказівками практики.

Арт. 47.

Гербова оплата в адміністративному процесі стягається не скрізь. Наприклад: її не знає пруський адміністративний процес /арт. 102/, а російський закон 30.V.1917 р. був її впровадив. Серьозних підстав, для звільнення від неї адміністративного процесу не має. Тільки з огляду на перевагу в адміністративних спорах публічного моменту, в інтересах якого більш швидкий рух справ, не треба дефекти в оплаті позовної заяви і додатків до неї гербовою оплатою завжди вважати за причину залишення прохання без руху. Ідучи за прикладом арт. 30 вищезгаданого російського закону, слід надати Судові право за власним розсудом, не припиняючи руху позову, стягти з позивача гербову оплату за виконавчим порядком.

Арт. 48-50.

З правил технічно-процесуальних, які впроваджує цей закон, що до форми писаних заяв і подавання їх до Суду, робити якісь виключення для позовних заяв органів управління і протестів Прокуратури нема рації. Отже артикули 48-50, запозичаючи у закона 30.V.1917 р. ідею 31-33 артикулів цього закону, зобовязують органи управління і Прокуратуру свої позови і протести пристосовувати, що до писаної форми і подавання їх, до правил, встановлених для позовів приватних осіб.

В звязку з вищенаведеними приписами, що до повернення і залишення без руху позовних заяв та протестів, виникає питання: як бути, коли Суддя, що приймав їх, недогляне формальних дефектів або помилково пристосує ту чи нішу норму закону і дасть рух, тоді,як треба б було або повернути їх, абозалишити без руху? Очевидно, що в таких випадках, Суд, як тільки зауважить помилку Судді, мусить, ідучи за прикладом практики Цивільних Судів, з власної ініціятиви, або за вказівкою запізваного, в залежності від роду дефекту, абозалишити позовну заяву без розгляду, що рівняється поверненню її, або зупинити справу, призначивши позивачу реченець для усунення помічених дефектів; при чім, якщо Суд помітить ці дефекти до викликання сторін в судове засідання, то робить це в розпорядчому засіданні.

Арт. 51.

Позовна заява, що задовольняє всім формальним вимогам артикулів 37 і 40, мусить бути принята. Але вона може мати такі властивості, які виключають розгляд її по суті, а саме: речева або місцева непідсудність справи даному Судові, пропуск вставновленого законом реченця на вчинення позову, відсутність у позивача процесуальної дієздатности і нарешті, повторне вчинення позову, вже розвязаного судом /res judicata/. Недоцільно було б давати дальший рух позовній заяві з такими властивостями воімя економії і часу, і коштів. Тому, коли Суд помітить ці властивості ще до викликання сторін в судове засідання, він і без зауваження запізваної сторони, з огляду на обмеження в адміністративному процесі засади диспозитивности і більшої ініціятиви Суду, може в розпорядчому засіданні залишити позовне прохання без розгляду.

Правило це запозичене з проекту адміністративного процесу Д-ра Лянгрода /-Kontrola Administracji. Warszawa-Krakow. 1929. r. str. 275/.

Арт. 52.

Зложення протесту чи позовної заяви, що задовольняють всім умовам приняття і дальшого їх руху, не може не вплинути на той акт чи чин органу управління, який їх викликає. Але спосіб цього впливу мусить бути ріжноманітний в залежності віді того, хто вчинає позов. Коли позов вчинає орган державного управління або територіяльного самоврядування, тоб-то, колив справі переважаючу ролю відограє публічний інтерес, для припинення акту чи чину органу управління досить самого факту зложення позовної заяви, якщо в ній є вказівка на необхідність такого припинення. Орган управління, що його акт чи чин заперечено, мусить припинити їх, одержавши від позивача посвідку Суду про зложення позовної заяви. Але така посвідка може торкатися таких позовних заяв, які у всіх відношеннях надаються до дальшого руху, инакше були б можливі і зловживання припиняючою силою вчинення позову. Отже Суд раніше, ніж видати таку посвідку, мусить переконатися, що маються усі умови для такого руху.

З огляду на важливість наслідків посвідки доцільніше, щоб видавалася вона на підставі не одноособового розпорядження Головуючого чи в Адміністративному Відділі Округового Суду, чи в Судово-Адміністративнїй Колегії Найвищого Суду, а цілої СудовоїКолегії. Тільки для цього не потрібне судове засідання з викликом сторін, а вистачить і розпорядчого.

Все вищесказане стосується і протестів Прокурорського Догляду.

Що ж до позовних заяв приватних осіб і органів нетеріторіяльного самоврядування, то з огляду на перевагу тут приватних інтересів чи то індивідуальних, чи то колективних, одно зложення цих заяв не припиняє акту чи чину органу управління. Треба виразного про таке припинення прохання і відповідної постанови Суду /теж в розпорядчому засіданні/.

Запізвана сторона, довідавшися про припинення її акту чи чину, може просити Суд про дозвіл виконати їх, подаючи, очевидно, належні для такого дозволу підстави. Але до одержання такого дозволу вона все таки мусить припинити оскаржені акти і чини чи то на підставі вищезгаданої посвідки Суду, чи то на підставі його розпорядження.

Арт. 53.

Боронячи доручені йому інтереси, запізваний орган управління, коли виконання його акту чи чину буде припинено, може просити Суд в кожній стадії процесу про забезпечення припиненого виконання для того, щоб в випадку негативного розвязання позову не потерпіли інтереси, репрезентовані запізваним.

Арт. 54.

Кожна постанова Адміністративного Суду в справі припинення виконання оскарженого акту чи чину органу управління може бути оскаржена до вищої інстанції. Важливість моменту припинення чи неприпинення виконання вимагає поможливості скоршого розвязання цього питання. Тому треба утворити можливість оскарження постанови Суду першої інстанції окремо і незалежно від оскарження вироку по суті шляхом публічної скарги і визначити короткий реченець на зложення такої скарги. Сім день будереченцем цілком для цьоговистачаючим. Само собою розуміється, що постанови в цій справі другої інстанції Адміністративного Суду дальшому оскарженню непідлягають.

<< | >>
Источник: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.. Адміністративне право і процес УНР в екзилі: невідома правнича спадщина України / Укладачі: Гриценко І.С., Бевзенко В.М., Коваль С.О., Бевз А.І., Паламарчук І.В., Гура О.В., Кравченко А.В., Сметанюк Р.С.; За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гриценка І.С. – К.: Дакор,2015. – 402 с.. 2015

Еще по теме 3. Позов.:

  1. 52. Зміна позову. Відмова від позову. Визнання позову. Мирова угода.
  2. § 4. Зміна позову. Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода сторін
  3. 47. Забезпечення позову. Підстави, види і процесуальний порядок забезпечення позову та заміни забезпечення позову або скасування забезпечення позову.
  4. Чи можливе забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі за позовом про відшкодування моральної шкоди, оскільки це спір немайпового характеру? Крім того, нерідко за таким позовом заявляються до стягнення гігантські суми лише з метою вжиття заходів забезпечення позову та певного тиску на відповідача?
  5. 41. Право на позов. Передумови права на позов і умови здійснення права на позов.
  6. Чи обов'язково вимагати від особи, яка просить вжити заходи забезпечення позову, надання обгрунтування та доказів своєї заяви, якщо з підстави позову й так убачається необхідність Ті задоволення? Чи потрібно у такому разі ухвалу суду про вжиття заходів забезпечення позову детально мотивувати?
  7. Стаття 174. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем
  8. Право на позов. Передумови права на пред'явлення позову
  9. Вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили (ч. 6 ст. 154 ЦПК). Суд першої інстанції ухвалою забезпечив позов, а потім ухвалив рішення по суті спору, задовольнивши позов. Проте при апеляційному перегляді апеляційний суд скасував рішення суду і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, не вирішивши питання про скасування вжитих заходів забезпечення позову. Чи є достатнім рішення апеляційного суду для висновку про те, що заходи забезпечен
  10. Стаття 136. Відмова від адміністративного позову, визнання адміністративного позову, примирення сторін під час судового розгляду
  11. 5.5. Об’єднання позовних вимог. Відмова від позову. Зустрічний позов
  12. Стаття 154. Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
  13. Що таке тотожний позов? Наведіть приклади судової практики, пов'язані з тотожним позовом.
  14. Що робити із заявою про забезпечення позову, поданою до пред'явлення позову за правилами ч. 4 cm. 151 ЦПК, однак не про захист права інтелектуальної власності?
  15. Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
  16. Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
  17. Чи можна постановити ухвалу про забезпечення позову в день надходження відповідного позову та заяви і до відкриття провадження у справі? В якому складі суду постановляти таку ухвалу?
  18. Які це інші види забезпечення позову та як розуміти застосування кількох видів забезпечення позову, про що йдеться вч.2 ст. 152 ЦПК?
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -