Нормативний склад та джерела адміністративного права

Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, базується на комплексі юридичних норм і може бути представлене як їх організована сукупність. Юридична норма — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і обов’язкове для всіх суб’єктів права, яким воно адресоване. За допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються, змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулюючим засобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права. Норми концентрують у собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене вжиття заходів впливу. Отже, головне призначення юридичних норм — це забезпечення детального, точного та визначеного нормативного регулювання суспільних відносин.

Ha підставі цих теоретичних положень адміністративно-правовою наукою сформульовано визначення адміністративно-правової норми.

Адміністративно-правова норма — це обов’язкове правило поведінки, що встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного адміністрування (виконання адміністративних зобов’язань). За їх допомогою формуються, охороняються і захищаються публічні правовідносини, зорганізується і забезпечується функціонування публічної адміністрації.

Наприклад, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення); транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (ст. 10 Закону України «Про транспорт»); міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана приймати рішення про накладення адміністративних стягнень та забезпечувати їх виконання у випадках, передбаченихзаконом (ст. 10 ЗаконуУкраїни «Про міліцію»).

Таким чином, норми цієї галузі права конкретизують волю держави та інших носіїв адміністративної влади, перетворюють її на обов’язкове правило поведінки у сфері публічного адміністрування. Відповідно виявляються і певні особливості, характерні для адміністративно-правових норм.

По-перше, ними забезпечується функціонування публічної адміністрації та закріплюються відносини з публічного адміністрування, а саме: публічного управління, адміністративного судочинства, надання адміністративних послуг, відповідальності за адміністративні проступки.

По-друге, вплив адміністративно-правових норм завжди містить імперативний компонент. Він може вимірюватися різними пропорціями щодо диспозитивного регулювання, але ніколи не зникає.

По-третє, відносини, що регулюються цими нормами, прямо або опосередковано передбачають присутність виразника публічного інтересу.

По-четверте, виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується публічно-правовими засобами, які притаманні адміністративній владі, а саме: організаційними (видання норм, створення умов для їх введення в дію, матеріально-технічне забезпечення реалізації тощо); роз’яснювальними (доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та акцентування уваги на настанні негативних наслідків ігнорування тощо); стимулюючими (вжиття заохочувальних заходів до суб’єктів, що додержуються відповідних приписів); примусовими (притягнення до відповідальності, вжиття інших адміністративно-примусових заходів впливу).

По-п’яте, кожна норма є органічною частиною відповідної підсистеми тієї чи іншої складової адміністративно-правової галузі і поза її межами діяти не може. Так, нормщщомістятьсяуст. 173 КодексуУкраїни про адміністративні правопорушення, якими встановлюється відповідальність за дрібне хуліганство, діють тільки в системному зв’язку з нормами ст. 12 цього ж Кодексу, згідно з якими до адміністративної відповідальності притягуються особи по досягненні 16-річно- го віку до моменту вчинення правопорушення; статей 221 і 222, що визначають підвідомчість таких справ; ст. 254, що зобов’язує складати протокол про адміністративне правопорушення; ст. 255, що визначає осіб, які мають право складати протокол про таке правопорушення, та ін.

По-шосте, вони спрямовані на реалізацію публічного інтересу щодо застосування заходів адміністративного примусу до фізичних та юридичних осіб, оскарження дій та рішень суб’єктів владних повноважень, забезпечення реалізації регулятивної та охоронної функцій адміністративного та інших галузей права фактично в усіх сферах суспільного життя (економіка, освіта, будівництво, охорона здоров’я, внутрішні справи тошо).

По-сьоме, вони об’єктивують домінантні засоби адміністративно-правового впливу (приписи, заборони та дозволи), що використовуються публічною адміністрацією для регулювання суспільних відносин.

Провідною соціальною метою норм адміністративного права є організація публічно-правових відносин відповідно до завдань державотворення. Поряд з нею є конкретні чи локальні цілі, зокрема такі: інформаційні, досягненням яких забезпечується необхідний зв’язок між її адресатами. Норма ніби «говорить», що вимагається від учасників правовідносин і тим самим інформує їх про належну і можливу поведінку; охоронно-за- хисні, досягненням яких забезпечується режим законності та дисципліни в публічному адмініструванні, збалансоване функціонування носіїв адміністративної влади, охорона і захист суспільних відносин від несанкціонованого втручання; заохочувальні, досягненням яких забезпечується творча активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їхньої ініціативи та самостійності у розв’язанні поставлених перед ними завдань; соціально-моральні, досягненням яких забезпечується формування у громадян, публічних службовців відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської безпеки, правил співіснування.

Відповідно до цілей адміністративно-правових норм визначаються їх функції. Цілі норм та їхні функції тісно між собою пов’язані. Кожна ціль породжує виокремлену функцію. Водночас однією функцією можуть забезпечуватися відразу кілька конкретних цілей. Функції відображають складний механізм життєдіяльності норм у системі адміністративно-правових відносин. Як регулятори цих відносин адміністративно-правові норми забезпечують функціонування системи публічного адміністрування як у цілому, так і окремих ii ланок; визначають той чи інший варіант належної поведінки усіх осіб та організацій; забезпечують і підтримують режим законності та державної дисципліни у суспільних відносинах, що виникають у процесі публічного адміністрування.

Таким чином, основними функціями адміністративно-правових норм є: створення і забезпечення режиму законності в публічній сфері; забезпечення ефективної діяльності публічної адміністрації; забезпечення, охорона та захист законних прав, свобод та інтересів особи і громадянина; виховання у суб’єктів суспільства поваги до права; взаємодія з нормами інших галузей права; взаємодія з неправовими соціальними нормами (норми моралі, норми звичаїв, релігійні норми, етичні норми тощо).

Адміністративно-правова норма як юридичне правило поведінки завжди передбачає існування умов для її втілення в практику регулювання поведінки відповідних суб’єктів. Домінантною умовою є наявність суспільних відносин, які потребують нормативного впливу, завдяки якому вони трансформуються у правовідносини між суб’єктами сфери публічного адміністрування.

Ознаками такої трансформації є нормативне визначення і закріплення прав та обов’язків учасників правовідносин, наслідків невиконання чи неналежного виконання приписів норми. Така складність і багато- функціональність зумовлює наявність певної структури: а) безпосередньо норми; б) системи норм адміністративного права.

Структура адміністративно-правової норми — це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності частин норми. Як правило, вона традиційна і складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Разом з тим норми адміністративного права як третій елемент можуть містити заохочення або зовсім його не мати.

Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою. Вона частіше за все в нормативних актах повністю не формулюється і присутня тільки в теоретичній конструкції правової норми. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною (досягши 16 років, громадянин зобов’язаний одержати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду (вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника).

Такі гіпотези, як правило, містять формулювання: «може бути», «з метою», «у разі необхідності», «у разі неможливості», «за доцільністю», «упевнихвипадках», «допускаються», «у випадках, прямо передбачених законами», «якщо є обов’язковим», «коли вичерпано» тощо.

Яскравий приклад застосування таких формулювань містить ст. 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів».

Диспозиція — це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів правило поведінки. Наприклад, кожна особа має право звернутисядо адміністративного суду, суб’єк- ти звернення мають право на безоплатне отримання інформації про адміністративні послуги та порядок їх надання, суб’єкт надання адміністративних послуг може видавати організаційно-розпорядчі акти, громадське об’єднання для внесення змін до відомостей про склад керівних органів подає (надсилає) такі документи, суб’єкти авіаційної діяльності зобов’язані відшкодовувати громадянам шкоду, заподіяну їх здоров’ю та майну внаслідок авіаційної діяльності, членові екіпажу забороняється вживати алкоголь менш як за вісім годин до зазначеного часу виконання своїх службових обов’язків тощо.

У нормах адміністративної відповідальності диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або опису діяння, що тягне за собою накладення стягнення. 3 караності діяння випливає висновок, що воно забороняється. Наприклад, знищення протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень тягнуть за собою накладення штрафу, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв тягне за собою накладення штрафу, невиконання правил і норм у процесі створення нових штамів мікроорганізмів тягне за собою накладення штрафу, проїзд по посівах або насадженнях на гужовому транспорті тягне за собою накладення штрафу, перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху тягне за собою накладення штрафу, підроблення знаків поштової оплати тягне за собою накладення штрафу, жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі, тягнуть за собою накладення штрафу тощо.

Слід зазначити, що не всі адміністративно-правові норми містять санкцію. Так, норми, що регулюють управлінську діяльність, розраховані на регламентацію відповідальності дисциплінарними засобами. Наприклад, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу містить вимогу від відповідних осіб своєчасно подавати відомості про себе, що мають значення для проходження служби цивільного захисту (зміна місця проживання, здобуття освіти, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності тощо). Її порушення тягне дисциплінарну відповідальність за Дисциплінарним статутом служби цивільного захисту. У ньому прямо зазначено, що дисциплінарним проступком є «приховування або недостовірне надання відомостей про себе, що мають значення для проходження служби (зміна місця проживання, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності)». Дисциплінарними проступками за цим статутом є також втрата службового посвідчення, вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані чи стані наркотичного сп’яніння, невиконання індивідуальних планів роботи науковим, науково-педагогічним, педагогічним складом, ад’юнктами, докторантами тощо.

Вище вже зазначалося, що адміністративно-правові норми можуть містити заохочення. Заохочення як елемент правової норми — це публічне визнання заслуг юридичної або фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов’язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою права дії (поведінка), що стимулюються відповідним суб’єктом. Частіш за все підставами для заохочення виступають: сумлінне виконання службових (трудових) зобов’язань; виконання громадянського обов’язку; ювілеї. За своїм змістом заохочення може бути: моральним (грамота, подяка); матеріальним (премія, цінний подарунок); статусним (таким, що змінює правовий статус, наприклад, присвоєння звання «Заслужений юрист України»), Так, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту містить таку норму: «За зразкове виконання службових обов’язків та ініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюються такі види заохочення: оголошення подяки; преміювання; нагородження цінним подарунком; нагородження почесною грамотою; присвоєння звання кращого працівника за фахом; нагородження нагрудним знаком; нагородження нагрудним значком “Почесному залізничнику”».

Заохочення як адміністративно-правовий метод впливу має низку ознак: фактичною підставою для застосування заохочення є діяння, що набуло позитивного ставлення у суб’єкта публічної влади; заохочення — це акт реалізації позитивного ставлення до відповідного вчинку, публічне визнання його корисності; заохочення застосовується до індивідуальних і колективних суб’єктів адміністративних правовідносин; застосування заохочення передбачає здійснення певних процедур, які встановлені адміністративно-правовими нормами.

Структуризація системи норм адміністративного права (класифікаційний поділ їх на види) обумовлена потребою теоретичного осмислення сукупності правових регуляторів цієї юридичної галузі. Вона конкретизує змістовність системних уявлень щодо нормативного матеріалу, є важливим проявом системного підходу до його досліджень, дозволяє отримати чітку картину підсистем та взаємопов’язаних елементів, які утворюють єдине ціле.

Завдяки структуризації виявляється внутрішня упорядкованість нормативних приписів у сфері публічного адміністрування, взаємозв’язок закладених у норми моделей поведінки. Структуризація може здійснюватись за функціями, галузевою належністю, адресатами, суб’єктами прийняття тощо.

Відповідно до цього структуризація системи адміністративно-правових норм здійснюється за такими класифікаційними групами: спрямованістю змісту; адресатами або суб’єктами, до яких вони звернені; суб’єктами, які їх встановили; формою припису; галузевою належністю; межею дії; ступенем загальності; повнотою викладених велінь; юридичною силою; належністю до складових предмета адміністративного права.

За спрямованістю змісту норми поділяються на такі, що: а) закріплюють порядок утворення відповідних суб’єктів; б) визначають форми і методи публічного адміністрування; в) регламентують публічну службу; г) визначають способи і порядок забезпечення законності; ґ) регулюють адміністрування окремими галузями; д) встановлюють статуси суб’єктів адміністративного права.

За адресатами вони поділяються на такі, що адресовані: а) органам публічної адміністрації; б) публічним службовцям; в) підприємствам, установам, організаціям; г) громадянам та їх об’єднанням; ґ) іншим суб’єктам адміністративного права.

За формою припису поділяються на: а) зобов’язуючі; б) забороняючі; в) уповноважуючі; г) стимулюючі; ґ) рекомендаційні.

За галузевою належністю поділяються на:

а) матеріальні; б) процесуальні.

За межею дії: а) такі, що діють у просторі;

б) такі, що діють у часі (темпоральні).

За ступенем загальності: а) загальні; б) галузеві; в) міжгалузеві.

За повнотою викладених велінь: а) визначені; б) бланкетні (відсильні).

За юридичною силою: а) викладені в законах; б) указах; в) постановах; г) рішеннях; ґ) наказах тощо.

За належністю до складових предмета адміністративного права поділяються на: а) норми публічного управління; б) норми, що регулюють відповідальність суб’єктів владних повноважень (публічної адміністрації ) за неправомірні діяння; в) норми публічних або адміністративних послуг; г) норми адміністративної відповідальності.

Чинні адміністративно-правові норми виконують свої функції тільки у разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм — це практичне використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання відносин адміністративних зобов’язань, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.

Відомо кілька підходів до питання щодо реально існуючої кількості способів реалізації адміністративно-правових норм. Найчастіше виділяють чотири способи: виконання, використання, додержання, застосування. Рідше — тільки два способи: застосування і виконання, а використання і додержання розглядаються як форми виконання. Однак практика показує, що перший варіант краще відображає її потреби, у теоретичному розумінні переконливіший.

Виконання — це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків. До цього варіанта реалізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.

Використання — це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.

Додержання — це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.

Застосування — це діяльність публічної адміністрації з вирішення конкретних справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

Застосування норм адміністративного права на відміну від інших форм реалізації має активний публічно-владний характер і здійснюється в установленому порядку.

Суть застосування адміністративно-правових норм проявляється в діяльності органів публічної влади, посадових осіб по відношенню до конкретного факту, який має юридичне значення, і підведенні його під певну адміністративну норму B результаті застосування норми адміністративного права виникають, змінюються або припиняються відповідні адміністративно-правові відносини. Такі зміни відбуваються в результаті дії суб’єкта, який застосовує норми права і який своїми діями хоче досягти мети, закладеної в нормі.

Правозастосовна діяльність суб’єктів адміністративного права складається зі встановлення обставин справи, вибору норми права, яка регулює конкретні відносини, з’ясування її змісту та прийняття по справі конкретного рішення.

Прийняття рішення по справі і буде реалізацією адміністративної влади. Дії уповноважених органів із застосування норм адміністративного права залежно від їх цілей можна розділити на кілька груп, які повинні містити: а) дії, які спрямовані на юридичне забезпечення, задоволення тих чи інших потреб суспільства і людини зокрема; б) дії з притягнення до відповідальності порушників адміністративно-правових норм.

Для з’ясування суті застосування адміністративно-правових норм правозастосовну діяльність уповноважених органів слід розглядати в регулятивній і правоохоронній формі.

Регулятивна форма правозастосовної діяльності допомагає вирішенню конкретних справ публічного адміністрування: організаційних, господарських, соціально-культурних та зовнішньополітичних питань, вирішення яких допомагає реалізації прав та законних інтересів: громадян, державних органів, підприємств, установ, громадських організацій у сфері публічного управління. Правоохоронна форма служить для охорони адміністративних відносин, урегульованих нормами адміністративного права.

За допомогою правоохоронної форми діяльності вирішуються суперечності з юридичних фактів, які виникають у сфері публічного адміністрування, в охороні правового статусу державних органів і громадських організацій, їх посадових осіб і громадян та в застосуванні до цих суб’єктів заходів адміністративного примусу за невиконання юридичних обов’язків.

Застосування норм адміністративного права органами публічної влади поділяється за цілеспрямованістю, засобом вираження та методом застосування.

Зміст цілеспрямованості становлять внутрішня та зовнішня правозастосовна діяльність публічної адміністрації. Внутрішня правозастосовна діяльність забезпечує вирішення організаційно-штатнихпитань, керівництво підрозділами в органах виконавчої влади, а також управління підлеглими органами та співробітниками. Зовнішня правозастосовна діяльність направлена на реалізацію покладених на публічну адміністрацію зобов’язань.

За засобом вираження правозастосовна діяльність може проявлятися у словесній і конклюдентній формах. Словесна форма вираження правозастосовної діяльності може мати письмову або усну форму. Частіше використовується письмовий спосіб вираження. Усний спосіб використовується при вирішенні управлінських питань, які мають оперативний характер. Конклюдентна форма правозастосування може виражатися у вигляді жестів, рухів, знаків, сигналів й інших дій (наприклад, правила дорожнього руху), які видображають волевиявлення суб’єктів застосування норм адміністративного права.

B юридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей права завдає суспільству значної шкоди. Ha жаль, щодо наслідків неправильного застосування норм адміністративного права згадується значно рідше. Неправильне їх застосування завдає шкоди не менше, а іноді навіть і більше.

Неправильне тлумачення норм адміністративного права, необ’єктивна оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необ- ґрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер адміністрування, а різні реорганізації структур публічної адміністрації дорого коштують платникам податків. Це свідчить про те, наскільки важливо додержуватися основних вимог щодо застосування адміністративно-правових норм.

До таких вимог належать: законність, обґрунтованість і доцільність.

Законність застосування норм полягає в тому, що компетентні органи та посадові особи в процесі вирішення відповідної справи мають застосовувати норму тільки в межах своїх повноважень і відповідно до її змісту Порушення цих правил може призвести до шкідливих наслідків.

Разом з тим практиці відомі випадки, коли формальне додержання нормативних приписів без всебічної оцінки обставин справи дискредитує державні органи та їхдіяльність. Законність вимагає суворо додержуватися встановленого процесуального порядку застосування норм. Це не пуста формальність, а необхідність, адже правильно зрозумілі й виконані умови застосування норми — гарантія охорони інтересів громадян, органів управління, підприємств, організацій.

Законність — це не тільки право, а й обов’язок органів публічної адміністрації (їх посадових осіб) застосовувати адміністративно-правові норми. Незастосування норми у разі, якщо це приписується законом, означає порушення законності.

Обґрунтованість. Цю вимогу звернено до фактичних підстав застосування адміністративно-правової норми. Суб’єкта застосування норм мають цікавити не лише власне факти (події, дії, обставини), для регулювання яких застосовується норма, а й уся інформація про них як явище, зовнішні умови, B яких воно перебуває.

Вимога обґрунтованості зобов’язує суб’єкта правозастосування вирішувати справу після всебічної перевірки фактів. Сумнівні і неперевірені обставини не можна покладати в основу рішення у справі, їх не слід брати до уваги.

Вимога обґрунтованості тісно пов’язана із законністю. Цей зв’язок полягає в тому, що повне і всебічне дослідження обставин справи є необхідною умовою законності.

Доцільність. Суб’єкт застосування адміністративно-правової норми, з’ясувавши її зміст і розібравшись у фактичних обставинах справи, зобов’язаний прийняти найдоцільніше рішення. Доцільність застосування норми — це оптимальний шлях до досягнення мети, передбаченої нормою. Отже, йдеться про доцільність у межах законності.

Доцільність органічно пов’язана із законністю та обґрунтованістю, однак збігається з ними не завжди. Тобто доцільність може виступати як самостійна категорія, мати самостійне значення, відігравати у правоза- стосуванні самостійну роль.

Про це свідчить та обставина, що в управлінській практиці нерідко трапляються випадки скасування законних актів управління внаслідок їх недоцільності. Прикладом може бути рішення про скасування окремих нормативних актів, що регулюють правовідносини у певній сфері, у зв’язку з прийняттям нормативного документа, який сприяє комплексному і системному здійсненню цього процесу Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1996 року у зв’язку з прийняттям Водного кодексу низка нормативних актів визнана такими, що втратили силу

Аналіз законності, обґрунтованості та доцільності як найважливіших вимог, яких мають додержуватися у процесі застосування адміністративно-правових норм, свідчить, що вони, з одного боку, перебувають у нерозривній єдності, а з другого — кожна з них має самостійне значення.

Процес реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. Такий його стан є характерним наслідком існування негативних явищ у публічному адмініструванні. B механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності деяких адміністратив- но-правових норм, великій кількості правопорушень адміністративного та дисциплінарного характеру, в дуалістичності і структурній незавершеності адміністративної реформи.

Головна мета прийняття і реалізації адміністративно-правових норм — це вирішення завдань правового регулювання. Такі завдання або функції норм полягають у юридичному забезпеченні відносин у сферах: 1) публічного управління; 2) адміністративних послуг; 3) адміністративного судочинства; 4) відповідальності за вчинення адміністративних проступків. Кінцевий результат такого забезпечення — законність діяльності публічної адміністрації.

Втілення адміністративно-правових норм у сфери публічного адміністрування здійснюється шляхом їх фіксації в нормативних актах. Такі акти є джерелами адміністративного права. До них належать:

1. КонституціяУкраїни (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України:

а) закони України;

б) кодифіковані акти (кодекси, положення, статути).

3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми.

4. Укази і розпорядження Президента України.

5. Нормативні акти, що приймаються в органах виконавчої влади:

а) нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

б) положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України;

в) нормативні накази, інструкції керівників центральних органів виконавчої влади.

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань, установ і організацій.

7. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).

8. Нормативні акти місцевих Рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що передбачають у випадку їхнього порушення адміністративну відповідальність).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою.

10. Акти судових органів.

Сукупність джерел адміністративного

права є специфічною системою, компоненти якої зв’язані один з одним. Ознаки системи джерел адміністративного права такі:

а) усі вони засновані на нормах Конституції і законів, що мають юридичну чинність;

б) нормативні акти вищих органів служать юридичною базою для нормативних актів органів нижчого підпорядкування, що також є джерелами адміністративного права;

в) нормативні акти вищих органів, як джерела адміністративного права, мають більшу юридичну силу порівняно з актами, що приймаються суб’єктами нижчого підпорядкування.

<< | >>
Источник: T.О. Коломоєць, В.K. Колпаков. Вступ до навчального курсу «адміністративне право України» : текст лекцій / T. О. Коломоєць, В. K. Колпаков. — K. : Ін Юре,2014. — 240 c. — Бібліогр. : c. 210—222.. 2014

Еще по теме Нормативний склад та джерела адміністративного права:

  1. Глава 8. Джерела адміністративного права та адміністративне законодавство
  2. § 1. Поняття джерел адміністративного права
  3. Джерела адміністративного права
  4. § 2. Види джерел адміністративного права
  5. 3. Нормативно-правовий договір як джерело права.
  6. РОЗДІЛ III. НОРМИ, СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
  7. § 4. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права
  8. § 1. Виникнення засад адміністративного права: від поліцейського до адміністративного права
  9. § 1. Категорія «адміністративно-правові відносини» у науці адміністративного права
  10. 1. Нормативно-правові акти, що передбачають адміністративну відповідальність фізичних осіб
  11. РОЗДІЛIV. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОЮ ПРАВА ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
  12. Права склада
  13. 25. НОРМА ПРАВА И СТАТЬЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТА. СПОСОБЫ ИЗЛОЖЕНИЯ НОРМ ПРАВА В НОРМАТИВНО-ПРАВОВЫХ АКТАХ
  14. 7.3.1. Поняття «джерело права»
  15. Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР (19 лютого 1954 р.)
  16. 7.3.3. Система джерел права
  17. 5. Джерела конституційного права Украши як галузі національного права
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -